Хибні твердження про гельмінтів
Хибні твердження про гельмінтів
Гельмінтози – це інфекційні захворювання, що виникають внаслідок потрапляння в організм паразита ( гельмінта). Вони є одними з найпоширеніших захворювань у світі.
Паразити можуть спричиняти різноманітні симптоми, залежно від типу паразита та його місця ураження в організмі. Ось деякі ознаки паразитів у організмі, які можуть вказувати на наявність паразитів у дорослих та дітей:
- Нудота;
- Пронос або запор;
- Біль у животі;
- Втрата апетиту;
- Сплутаність у стільці (присутність паразитів або їхніх яєць);
- Зуд або подразнення;
- Виразки або вузли;
- Неспокійний сон;
- Втома та відчуття слабкості;
- Проблеми зі сном;
- Спад імунної системи, часті інфекції;
- Надмірна вага або непояснені схуднення;
- Втрата апетиту або перекуси;
- Проблеми зі засвоєнням поживних речовин;
- Часті вірусні або бактеріальні захворювання;
- Запалення лімфатичних вузлів;
- Алергічні реакції або збільшення схильності до алергій;
- Біль у м'язах та суглобах;
- Головний біль;
- Погіршення зору або слуху;
- Зміни у психічному стані, такі як депресія або тривожність.
Розглянемо найпоширеніші міфи:
Міф №1: Гельмінти живуть лише в брудних умовах.
Насправді - інфікуватися можуть усі, так як причиною може бути не лише недотримання правил санітарії та особистої гігієни, а й при вживанні продуктів харчування ( недостатньо промиті овочі, фрукти, недостатньо термічно оброблене м’ясо, риба), зараженої води і т.д.
Міф №2: Гельмінти є небезпечними для всіх людей.
Інфікуватися може кожна людина, але ж ми спостерігаємо, що насправді не всі хворіють. У деяких людей гельмінти можуть паразитувати всередині протягом кількох років без прояву жодних симптомів. Що на це впливає? Перш за все це здоровий спосіб життя, дотримання правил особистої гігієни. До несприятливих факторів є проблеми з ШКТ – тому важливо при їх наявності контроль (періодичні обстеження) та лікування при потребі.
Міф №3: Гельмінтів можна «отримати» від домашніх улюбленців.
Справді – тварини як і люди хворіють на паразитарні інфекції, також вони можуть переносити на своїй шерсті частки бруду та паразитів ( яйця, цисти). Але в кожної людини, як власника тварини, так і не власника, - рівні шанси інфікуватися. Тобто через пил, ґрунт, продукти харчування, діти під час гри в пісочниці та інші… Для власників улюбленців головне планово давати протигельмінтні препарати та частіше їх купати.
Міф №4: Всі глисти однакові й однаково лікуються.
Кожен гельмінт має свої певні особливості та різну тактику лікування – тому універсальної схеми немає, а в загальних рекомендаціях з метою профілактики паразитарних захворювань препарати не призначаються.
Міф №5: Гельмінтів можна вивести народними методами.
Ми живемо в сучасному світі, медицина йде вперед… Є багато препаратів, які дієво «борються» з паразитами. А рослинні препарати – це звичайні біологічно активні добавки і не завжди їх вживання може надати бажаного ефекту, а інколи і завдають шкоди. Вони можуть рекомендуватися лікарем в окремих випадках як додатковий засіб, але не як основний.
Міф №6: Зараження відбувається при контакті з хворою людиною.
Так, є деякі гельмінтози при яких заражена людина може бути джерелом інфікування. Це, наприклад, ентеробіоз ( зараження гостриками) або гіменолепідоз ( зараження карликовим ціп’яком). Та не завжди це так. При деяких паразитозах людина є кінцевим хазяїном або ж мають бути створені певні умови та дотримані часові проміжки, щоб інфікувати інших.
Міф №7: Якщо при одноразовій здачі аналізів нічого не виявлено – значить їх немає.
Якщо ви отримали результат калу на я/г та найпростіші і там зазначено , що нічого не виявлено це тільки означає , що в даному матеріалі їх не було, але не виключає зараження. Кожний паразит має свій цикл розвитку. Саме тому і рекомендується на мікроскопічне обстеження калу на паразити здавати 3-разово з інтервалом 3-5 днів, при підозрі на Ентеробіоз (інфікування гостриками) – зішкріб або методом «липкої стрічки» щодня протягом 5-ти днів до відвідування туалету.
Слід пам’ятати, що є паразити, які «проживають» не тільки в кишківнику, і виявити в калі їх неможливо. Саме тоді лікар може рекомендувати обстеження методом ІФА ( серологічний метод), тобто виявлення антитіл до них. До інших паразитів, які також можна виявити мікроскопічним методом в калі - серологія є лише додатковим методом обстеження. Виявлені антитіла можуть свідчити не лише про їх присутність в організмі, а й імунну пам’ять про хворобу в минулому. В такому випадку співставляються лабораторні аналізи та клінічна картина та визначається подальша тактика ведення.
Міф №8: Скрекотання зубами ознака гельмінтів в організмі
Скрекотіння зубами, або бруксизм - синдром, який частіше проявляється під час сну, виникає внаслідок спазму жувальної мускулатури. Інколи під час зараження паразитами є неврологічні зміни, тому й пов’язали дану скаргу з глистами, але виникає часто через підвищену нервову збудливість ( наприклад стрес, підвищене нервове навантаження та інші). Насправді проявів ( скарг) при паразитарних інфекцій є багато, але також вони можуть свідчити і про інше захворювання. Тому діагноз ґрунтується не тільки на клінічних проявах, а й лабораторних методах дослідження.
Діагностика та лікування гельмінтозу.
Основне з діагностики підтвердити наявність паразитарної інфекції. Тому можуть бути запропоновані з цією метою такі обстеження:
- кал на я/г та найпростіші;
- зішкріб з періанальної ділянки або методом «липкої стрічки»;
- ПЛР діагностика калу;
- кал на антигени;
- ІФА.
Також залежно від скарг та підозрі на певну паразитарну інфекцію лікарем можуть бути запропоновані додаткові обстеження.
При симптомах на гельмінтоз не варто займатися самолікуванням, а слід звернутися до лікаря, який скерує на необхідні обстеження та призначить лікування, розповість про профілактику з метою уникнення повторного інфікування.
Основне з профілактики – це регулярне миття рук з милом, особливо після відвідування туалету, громадських місць, контакту з тваринами, перед приготуванням та споживання їжі, також дотримання правил безпеки харчування ( ретельно промивати овочі, фрукти, споживання достатньо термічно обробленого м’яса, риби), а решту лікар рекомендуватиме залежно від клінічного випадку.
